Трипільна система

Трипільна система (нім. *Dreifelderwirtschaft*) — середньовічна та ранньомодерна сівозміна, що замінила старішу двопільну систему (озимина/пар). Виникла в каролінську добу (9 століття) і домінувала в Європі майже 1 000 років.

Принцип:

Орна земля села поділялася на три поля (= велике поле, що складалося з багатьох вузьких смуг окремих селян). Щороку засівали:

• 1-ше поле (озимина): пшениця або жито, сіяні восени
• 2-ге поле (ярина): овес або ячмінь, сіяні навесні
• 3-тє поле (пар): під паром, пасивно, випас худоби для гною

Наступного року все зсувалося на одне — озимина → пар → ярина → озимина і т. д. Цикл 3 роки.

Переваги (порівняно з двопільною):

• 2/3 землі активно оброблялися (проти 1/2 у двопільній)
• Вища продуктивність, краще харчування населення
• Два врожаї на рік (озимина в липні, ярина у вересні)
• Кращий розподіл праці впродовж року

Недоліки (з сучасного погляду):

• 1/3 землі досі лежала під паром
• Низькі врожаї (1,5–2 т/га пшениці — сьогодні 8 т/га)
• Жодних просапних (картопля, буряк) — вони з'явилися лише у 18 столітті
• Соціальна негнучкість: кожен селянин мав смуги в усіх трьох полях, село мусило колективно вирішувати, що й коли сіяти

Кінець системи (перехід 1750–1900):

• Норфолкська 4-пільна система (UK, 1730-ті): люцерна-пшениця-буряк-ячмінь — без пару, вищі врожаї.
• Реформи Марії Терезії та Йосифа II (1750–1790): патенти скасовували примусове трипільне господарство, дозволяли індивідуальні рішення селян.
• Лібіх + мінеральні добрива (1840+): уможливили безперервну сівбу.
• 19 століття: укрупнення ділянок, індивідуальні ферми, сучасне чергування культур.

Трипільна система зникала поступово 1780–1850, останнім часом у деяких гірських районах ще на початку 20 століття.

Сліди в ландшафті:

• Лінійні дороги між полями в смуговій парцеляції
• Межові камені (див. Межа), що позначали кордони
• Місцеві назви: «Велике поле», «Верхнє поле», «Нижнє поле»
• Трирівневі виноградники на півдні Моравії (виноробні варіанти)

Див. також Пар, Сівозміна (сучасна), Межа, Лан (lán).